***

Поговори зі мною, небо!
Скажи, чому таке сумне?!
Чого для щастя тобі треба?
А хочеш, щось спитай мене!
Поговори зі мною, небо.
Скажи про те, що так болить?!
Чого мовчиш? Це я до тебе.
Чи ти задумалось на мить?!
Болить тобі людська байдужість?!
А серце крає самота?....
Воно болить й мені, мій друже…
В людей натура не проста.
Та треба жити! Якось жити…
Змирися з тим, що не змінить!...
О ні! Не варто сльози лити!
Мене послухай ти в цю мить!
Поглянь довкола! Як красиво!
Весна, мій друже, це – весна!
Життя дає природи сила,
І нас врятує теж вона!
А на людей ти не дивися:
На тих, що їм на все начхать.
Поглянь довкола і всміхнися!
Себе рятуй – вчись пробачать!
А там, де в серці пустота,
Не проросте зерно любові,
Бо там живе лиш самота,
У кожнім русі в кожнім слові.
Ти говори до мене, небо!
Про сум, про радість, про надії!
Я ж говоритиму до тебе,
І хай здійсняться наші мрії!